З чого складаються піхви
Основа — дві тонкі дерев'яні планки, вибрані зсередини під форму клинка й склеєні між собою. Основу обтягують шкірою, склеєною або зшитою на спинці. Середньовічні піхви іноді вистилали зсередини вовною чи овчиною: ланолін у ній змащував клинок щоразу, коли меч виймали.
На гирлі піхов сидить металева оковка, яка захищає шкіру від леза й зміцнює край. Нижче — підвіс, а на самому кінці — наконечник.
Наконечник піхов
Наконечник — металева оковка кінця піхов. Не дає кінцю протертися, коли піхви б'ються об ногу, сідло чи землю, і не дозволяє вістрю проколоти шкіру. У Середньовіччі це часто був простий бляшаний ковпачок, на пізніших піхвах — литий оздоблений наконечник.
Підвіс і пояс для меча
У XIII–XIV століттях піхви кріпили до пояса ремінцями, обплетеними навколо їхньої верхньої частини, тож меч висів навскіс біля лівого стегна: у правші руків'я було під рукою, а кінець піхов не плутався під ногами. Пізніше поширилися металеві оковки з кільцями, до яких пристібали ремені пояса.
Добре підігнаний пояс тримає піхви під кутом, який дозволяє вийняти меч, не притримуючи їх другою рукою, і не з'їжджає під час ходьби.
Як дібрати піхви до меча
Піхви роблять під конкретний клинок: його довжину, ширину біля перехрестя, товщину і те, як він звужується до вістря. Гирло теж має пасувати до перехрестя — деякі перехрестя мають язички, які заходять на піхви й закривають їх згори.
Меч має триматися в піхвах тертям біля гирла. Завільні піхви дозволяють йому випасти, затісні стирають лезо й ускладнюють виймання. Якщо вам потрібні піхви до меча, який уже маєте, напишіть нам розміри клинка й перехрестя — ми запитаємо виробника про піхви на замовлення.
Піхви — не шафа
Шкіра тримає вологу й містить дубильні речовини, тож клинок, зачинений у піхвах на місяці, починає іржавіти там, де цього не видно. Щодня меч зберігають поза піхвами, з тонким шаром олії на клинку.
Якщо вішаєте меч на стіну, оберіть внутрішню стіну, подалі від батареї та вікна. Настінне кріплення має підтримувати меч у двох місцях — біля перехрестя і ближче до вістря, — щоб клинок не висів на одній точці.